НЕВИГАДАНІ ІСТОРІЇ: ЯКЩО ПРАЦЯ - ЗАДОВОЛЕННЯ, ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ...

 

 

 

 

 

Якщо любиш те, що ти робиш, вкладаєш душу в свою справу, тоді труд, навіть тяжкий, межує  з творчістю...

18 березня звернувся до Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості Валентин Дяченко. Рано пішла з життя його жінка і залишився він один з маленькими сином та донькою. Все життя він працював, щоб підняти на ноги своїх діточок. Коли вдавалось –  працював легально, але частіше виконував різноманітні будівельні роботи під замовлення роботодавця без офіційного оформлення. Ремонтував він  Покровський собор та  Свято-Нікольську церкву в Ізмаїлі, Софіївський  собор в Києві та інші церкви та фасади різних приватних будівель в містах Ізмаїл та Одеса.

Коли майстер-будівельник звернувся до пенсійного фонду, виявилось, що для нарахування пенсії йому не вистачає  стажу легальної роботи.  І вирішив він прийти за пошуком роботи до центру зайнятості. В цей час чергувала на місці адміністратора залу завідувач сектору профорієнтації Ірина Таран. Вона уважно вислухала Валентина Михайловича, запропонувала подивитсь вакансії на сайті Ізмаїльського МРЦЗ. Трохи розгубився чоловік, бо не володіє комп’ютерними знаннями… Тож Ірина Ігорівна разом з ним подивилась наявні вакансії, враховуючи побажання клієнта та його професійні навики. Допомогла зв’язатись з роботодавцем та направила шукача роботи для співбесіди до  Ізмаїльського агротехнічного коледжу (технікуму механізації і електрифікації).

І вже 25 березня Валентин Дяченко отримав в центрі зайнятості  направлення для працевлаштування робітником з комплексного обслуговування й ремонту будинків, а з 1 квітня він приступив до виконання посадових обов’язків.

Вже через кілька днів після працевлаштування прийшов Валентин Михайлович до центру зайнятості подякувати «добрій жіночці з гарною зачіскою, яка махнула рукою до комп’ютера і допомогла йому влаштувати життя, працевлаштуватись легально на улюблену роботу».