Невигадані історії: жити спочатку

 

 

 

 

 

Продовжуємо розповідати про долі людські. І про наші маленькі «втручання», які часто стають поворотними в житті цих людей.

До нас у Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості за допомогою звернулася 40-річна жінка. Інвалід 2 групи (проблеми з опорно-руховим апаратом), користується тростиною. Освіта середня. Відбуваючи покарання у місцях позбавлення волі була залучена до суспільно корисної праці і працювала обліковцем. Математичний склад розуму та добрі навички роботи з комп’ютером допомогли скласти власну комп'ютерну програму по аналогії з «1-С». Після звільнення працювала кілька років комірником у приватного підприємця на повній довірі з його боку і без єдиного нарікання.

Нас підкупила її чесність: розповіла все про себе відразу, нічого не приховуючи, розуміючи, що не кожен роботодавець ризикне взяти на роботу до себе людину з таким «букетом» проблем. Чомусь дуже хотілося їй вірити, і головне – допомогти ...

У цей же час від роботодавців була вакансія комірника для жінки на складі. Ця робота для активних. Чи хто ж її, людину з особливими потребами, яка пересувається з тростиною, та й з усім іншим візьме? А в неї в головне – сильне бажання працювати і навчатися новому, гостра необхідність заробляти. І ще – величезна віра, що їй обов'язково допоможуть. Адже ось вона вся, як на долоні.

Зателефонувавши роботодавцю і також чесно (а що ще залишалося робити) переказавши історію життя нашої клієнтки, запропонували розглянути на посаду оператора «1-С», з умовою, що навчать користуватися цією програмою на місці. Запропонували, так би мовити, суцільний комплект при наявності здорової конкуренції. Ось вам, дорогий роботодавець, повна відсутність необхідного досвіду, а ще суцільний вагон і малий візок заразом...

 

Хотіли розповісти історію про складну, здавалося б, безвихідну ситуацію в долі людини. Але зараз розуміємо, що це маленьке есе не тільки про історію життя жінки. Напевно, спочатку, про людську великодушність. Будучи посередником між роботодавцем і претендентом на посаду, завжди ставиш себе на місце того, хто приймає рішення взяти на роботу або відмовити. Задаєшся питанням, а як би ти вчинив, будучи господарем становища? Наш же роботодавець без умовлянь (а ми й не могли тиснути на нього, випадок то особливий), не бачачи людини повірив та запросив нашу протеже до себе. Вирішив спробувати в її роботі, поспостерігати. І підопічна – розумничка – прагнула показати себе якнайкраще. Бо боялася підвести нас, хто її рекомендував, а головне того, хто їй повірив і дав шанс почати все спочатку.

Працює наша героїня і до цього дня. Про це ми дізнаємось з регулярного спілкування з роботодавцем. Він повідомив, як швидко наша підопічна освоїла всі тонкощі роботи в «1-С», як працює в колективі з віддачею, з старанням, без нарікань.

Дуже хочеться, щоб ця історія мала тільки позитивне продовження для всіх її героїв... Нехай повертається бумерангом добре, людяне. Нехай множиться благодіяння, чуйність, щедрість душі і віра в людину.